Я вже радила книжку Халеда Госсейні «Ловець повітряних зміїв» для меланхолічної половини #YakabooBingoAutumn_11 – меланхолія vs позитив. Якщо дуже коротко, то це все, що вам варто знати про книжку. Так, вона важка, похмура, сумна… місцями, навіть, занадто сумна.
Для мене передозування сумом стало єдиним мінусом «Ловця повітряних зміїв». Щоправда, з нього витікає інший мінус (який просто ненавиджу в книжках) – здається, що персонажі поводяться не так, як притаманно живим людям, а так, як вигідно сюжетній лінії.
Скільки страждань може стерпіти людина?
«Ловець повітряних зміїв» – історія життя афганця Аміра. На першій сторінці Госсейні відкриває завісу 2001 року, коли гріхи минулого наздоганяють Аміра в Америці. Йому телефонує старий знайомий Рахім-хан, просить приїхати в невідкладній справі і прямолінійно заявляє: «Завжди є спосіб знову стати хорошим». Як і коли він встиг стати поганим? Підказує от уже наступна сторінка й переносить читача на самий початок – дитинство Аміра.
Хоча відповіді на ці питання розкриваються майже одразу, книжка тримає напругу, бо що то за спосіб, Госсейні розповість уже на останніх сторінках. Безперечно, ще одна причина цікавого сюжету – війна й постійні поневіряння героїв. Парадокс важких тем – книжку хочеться закрити, закинути й забути, але замість того її неможливо відкласти.
Він же міг просто цибулі понюхати...
Читала, що в авторській післямові Хоссейні згадав про деякі автобіографічні мотиви в романі: він, як і головний герой, жив у Кабулі й у ранній вік емігрував із сім’єю в США. В українському перекладі є тільки подяки, тож точно не знаю, про що писав автор, але я впевнена – біографічних моментів тут більше. Наприклад, є такий момент, коли Амір десь у десять років написав свою першу оповідку. Коротка суть: чоловік заради сліз страждає-страждає та у фіналі убиває дружину. Неграмотний Гассан запитує, чому так? Чому він просто не міг нюхати цибулю? Амір злиться, бо він про це не думав. Так от… Таке враження, що ця книжка, як те оповідання – герої могли просто нюхати цибулю, але не вбивати своїх дружин. 🚫 Спойлер 🚫 Починаючи з того, що баба легко міг віддати Гассана до школи, з огляду на його меценатські замашки, ніхто б нічого й не подумав… І завершуючи тим, що досвідчений бізнесмен Рахім-хан мав би чудово розуміти, чим обернеться для хазарейців повернення в Кабул 🚫 Спойлер 🚫
На хрін Росію!
Чи стали нескінченні страждання мінусом книжки? Чесно, я не знаю. «Ловець повітряних зміїв» (такий, яким він є) не залишить вас байдужими, змусить задуматися про одвічні питання: стосунки з батьками, брехня, вірність та зрада, релігія, місце людини в суспільстві та загалом у житті й т.д. Але особисто мене всі 400 сторінок мучило питання… перекладу. Російського перекладу. Хто читав, розкажіть, як воно там? Чи там залишили всі ці моменти?
Що я робив на цій дорозі посеред ночі? Я мав би бути в ліжку, під ковдрою, а поруч лежала б книжка із загнутими кутиками сторінок. Це, певно, сон. Напевно. А завтра вранці я прокинуся, визирну з вікна – і не побачу ні похмурих російських солдатів, що патрулюють хідники; ні танків, що їздять туди-сюди вулицями мого міста, а їхні башти обертаються, мов гігантські пальці в жесті звинувачення; ні буту; ні комендантських годин, ні бронетранспортерів для особового складу російської армії, що кружляють ринками…
– Росія посилає їх воювати, – сказав він. – Але ж вони ще хлопчиська: приїжджають сюди й шукають розради в наркотиках… Батько ненавидів Джиммі Картера, називав його «великозубим кретином». У 1980-х, ще коли ми були в Кабулі, США оголосили про бойкот Олімпійських ігор у Москві. «Вах-вах! – вигукнув тоді баба з огидою. – Брежнєв винищує афганців, а цей пожирач арахісу тільки і спромігся, що сказати: я не приїду поплавати у твоєму басейні!»…
Якоїсь миті батько підвівся, підняв пиво, розхлюпавши його на запорошену тирсою підлогу, і прокричав: – На хрін Росію! У барі засміялися, а потім на все горло повторили це гасло…
Задовго до того, як російська армія вторглася в Афганістан, задовго до того, як спалили наші села та знищили школи, задовго до того, як у землю, мовби зерна смерті, було посаджено міни, а дітей почали ховати в могилах із нагромадженого каміння, Кабул став для мене містом привидів…
– Байдуже, де він народився, усе одно він руссі, – повторював баба, кривляючись так, ніби це лайка. – Його батьки були руссі, його діди були руссі. Присягаюся твоєю матір’ю, я зламаю йому руку, якщо він спробує до мене доторкнутися…
Для афганців мала б настати благословенна пора. Натомість на моїй батьківщині продовжувала лютувати війна, тепер уже між самими афганцями: моджахедами та урядом Наджибулли – радянської маріонетки…
Екранізація: The Kite Runner // 2007 р. (США, Китай)
Схожі книжки:
2007 – Тысяча сияющих солнц / A Thousand Splendid Suns / Tausend strahlende Sonnen
2013 – И эхо летит по горам / And the Mountains Echoed / E l'eco rispose
2003 – Книготорговец из Кабула / The Bookseller of Kabul
Час читання: 4 дні
Оцінка: книги про війну без оцінок
