«Відьма» Томаса Олде Хьовелта – це саме та книжка, для читання якою спочатку треба ознайомитися з анотацією або відгуком. Так, навіть, якщо зазвичай ви такого не робите, як от і я. В іншому випадку палітурка книжки стане вашою скринькою Пандори… Хто знає, яке зло ховається всередині?
Про що ж ця книжка? Про відьму
Можна подумати, що це наче й з анотації зрозуміло, але! «Відьма» внесена в категорію сучасна проза. Не горор і, навіть, не містичний трилер, а сучасна проза. Отже, я наївно вирішила, що та відьма не така вже й відьма. Певно, у книжці буде якась містична складова, яка матиме просте пояснення або залишиться просто без пояснень.
Та пан Хьовелт сміється в обличчя кожного, хто подумає щось подібне. Відьма ще й яка справжня! Справжнісінька! І тут так багато знаків оклику, бо ви собі й не уявляєте, як гармонічно моторошна відьомська історія Хьовелта вписалася в наше сьогодення. Його Відьма розгулює вулицями й будинками в містечку Блек-Спрінг. Її очі та вуста зшито (звідки вона взялася й чому так, то окрема історія – читайте книжку), тож Вона прагне одного – аби хтось їх відкрив, а от тоді! Власне, що саме станеться Тоді ніхто з місцевих жителів не знає, але їм вистачає того (чого саме? читайте й дізнайтесь), що є, коли очі й вуста відьми зшито. Тут нема сумнівів – якщо відкрити їх, усім і всьому гаплик.
Отак жителі містечка продовжують тягнути свій хрест, намагаються не розлютити Її, слідкують за перебуванням Відьми через зовнішні камери спостереження і відмічають Її місцезнаходження з допомогою ВідьмаApp на iPhone. А що? Не в Середньовіччі ж живемо! Якщо чесно, то мене дійсно вразило, як автор продумав історію, з огляду на дати подій. У таких фантастичних творах тема технологій та мотивації персонажів частенько шкутильгає на всі хвости, але в Томаса Олде Хьовелта з цим нема проблем. На будь-яке ваше Чому? у автора є логічна відповідь. Ба більше – ви ще про те Чому? й не подумали, а автор уже все пояснив.
Атмосферно
Оця продуманість і цілісність твору вразили найбільше. Думаю, вони стали певним фундаментом для наступних слоїв історії, тому й вийшло так атмосферно. Хоча наприкінці книжки є послання від автора й там я знайшла ще одну причину відчуття реального жаху на сторінках книжки. Це не означає, що кожен, хто прочитає книжку враз посивіє чи буде боятися власної тіні. Ні, але читаючи Відьму, розумієш, що автор не намагається залякати свого читача, чи вигадати щось таке, щоб рівень моторошних кліше зашкалював. Ні, страх просто ллється на сторінках книжки, так, наче хтось розповідає вам про свою найбільшу фобію.
Чи боїтеся ви темряви? Якою б не була відповідь, не повторюйте ще одну мою помилку й не читайте цю книжки щоночі. Але прочитати раджу всім, хто полюбляє моторошні книжки й містичні трилери.
